Немного позитивчика

[A_Hill]

Як буде "жиза" українською?..

Головне питання травневих свят для киян у першому поколінні – як не дати батькам на селі посіяти город. Питання непросте, бо город в Україні – сакральна вєщь. Хочеш, не хочеш, а сіяти треба. Положено. Аргументи «нащо воно тобі треба на восьмому десятку» і «куди ти те все будеш дівать», не діють. Пригодиться.

Але ж батьків жалко. Хочеться, щоб хоч на пенсії відпочили. Тоді в хід ідуть хитрощі й маніпуляції. Внукам треба десь гратися - і третина огороду засівається травою під газон. Внукам треба фрукти - і ще одна третина городу йде під сад. Сільські батьки турботливих городських дітей погоджуються зі згортанням своїх картопляних володінь підозріло легко. Протестують, для годиться, але якось в’яло, без огонька. І коли ти вже думаєш: «Дякувати Богу, вгомонилися на старості років!» і спокійно вертаєшся у місто, вони беруть, по тихому, ще один город за річкою. І ще один, менший, на Заямі. І зовсім малесеньку грядку на Чутовці. Соток тридцять. Ну а шо?

Сергій Марченко