Київ-Одеса, 429 км.

[Вовчик]

Скопировал отчёт пролетевшего маршрут пилота Богдана Базюка


Минуле літо порадувало великою кількістю льотних днів, правильною погодою. Навіть не було часу і особливого бажання щось описувати– обмінювались враженнями парапланерною братією у режимі частих польотів і спілкувань. Зараз погода закінчилась, можна зайнятись написанням мемуарів..
Так от, як воно було у кінці того червня… День Конституції це + один вихідний день у кінці місяця. І по прогнозу вихідні виглядали не дуже перспективно. Над східною частиною України завис циклон, межа якого проходила десь одеською трасою. П'ятницю і суботу я спостерігав за цим розділом – недалеко на заході видно було чисте небо. Подзвонивши Віті, нашому водієві малинки у Фасовій, я вияснив що дощами у них і не пахне, лише сильний вітер напрягає.
У неділю ми з друзями поїхали на Трипільське коло, що проводилось за Ржищевом, там ішли дощі, тому ми надовго не затримались і повернулись додому. Знову спостерігав як ми поступово занурюємося в непогоду по дорозі у Ржищів, і вибираємось з неї на зворотньому шляху. А прогноз на понеділок показував, що циклон трохи зміститься на схід і вітер вздовж його кордону зменшиться до «тримерної швидкості крила». З кожним шестигодинним оновленням прогнозу у мене з'являлось все більше бажання виїхати у понеділок на польоти.
Про ідеї маршрутів до Одеси не писатиму – фрази «летіти в Одесу», «погода на Одесу» і т.п часто злітають з язиків київських пілотів. Це найзручніший напрямок, коли летиш вздовж дороги із пожвавленим рухом, великою кількістю населених пунктів, не боячись сісти десь у глубєнях, звідки довго вибиратимешся.. А тут такий підходящий прогноз із правильним напрямком вітру і перспективною термічкою… Отже, вирішено – організовую на завтра малинку. Вітя згоден, головне не забути взяти новий трос, котрий вже сезон валявся на роботі, в той час як старий почав часто рватися. Виклав я об'яву на форумі, обдзвонив попередньо декількох «перців», компанію згодились скласти Льоха Савельєв, Діма Бєлкін і Саша Фіногєнов. Після чергового вечірнього оновлення прогнозу вони мені по черзі подзвонили, розділивши думку Кості Гончаренко про «сильний вітер, цируси і рвану термічку» Це мене трохи розізлило, я сказав що їду точно, а ви якщо надумаєте – знаєте куди дзвонити. Але майте на увазі, що виїжджати треба раніше, щоб встигнути розмотати новий трос.
Ніхто мені більше ввечері не подзвонив…
Ранок понеділка, 29 червня. З першими променями сонця я вже не міг спати - не дочекавшись будильника, зірвався з ліжка, бігом до вікна та до комп'ютера з оновленим прогнозом. Небо на заході було абсолютно чисте, на сході трохи цирусів, але ж мені їхати у Фасову, ще 50 км на захід, так що все ок. Щось перекусив, швидко запакувався в машину і в дорогу. Їхав з дачі, через Боярку, вирішив поїхати селами через Бишів, замість надійнішої дороги на Стоянку, а далі житомирською трасою. І дарма.. Прогавив потрібний поворот, довго кружляв незнайомими дорогами, втратив десь пів-години дорогоцінного часу. На пів-дорозі дзвонить Льоха Савельєв: «ну що, які плани?» … «Які-які, ти ж учора більше не подзвонив, я вже на під'їзді до Бишева» «-а я боявся щоб тебе не розбудити»...
Майже о 9 годині я вже був у дворі у Віті. Лєбьодкомашина готова, перекинули трос і крило з моєї Хонди, віддав ключі і документи Віті і поїхали на старт. В першу чергу розмотали трос, на щастя без труднощів (трос, як прийшов у коробці бухтою від Любомира, так і валявся майже рік), і я почав швиденько готуватися до старту. А на півночі вже з'явились перші кучовки, і це лише пів-10ї ранку. Розуміючи, що втрачається дорогоцінний час, швиденько одягаюсь, встьогуюсь у підвіску, а Вітя за цей час встигає змотати старий трос і зайняти стартову позицію. Вже встебнувшись у підвіску, згадую, що не намазав фейс кремом проти загару… Ні, вже не зніматиму обладнання, полечу так! Вже 10-та година…
Вітер на старті досить комфортний, відчувається що є термічка і його задавлює. Хмари з півночі вже майже над нами, пора, вже ДАВНО ПОРА стартувати! Коментую процес затяжки по мобілці. Відрив від землі відразу з підйомом крила, перші кілька десятків метрів набору спокійні, а далі починається бовтанка із закидонами до +7-8, машина зупиняється і інколи здає назад. Відчуваю що термічка повноцінна, але не спішу відчіплюватись, треба набрати побільше висоти. Минулі рази при затяжках у сильний вітер мене часто підводила нетерплячість – ось він плюс, це ж термік! Відчіпляєшся на 300-400 метрах, нічого не знаходиш, зате зносить на кілька кілометрів, і в результаті втрачаєш як мінімум годину і більше часу… Отже, дотягую до 700 метрів над стартом, машина майже на місці, у мене швидкість мізерна, вишу як повітряний змій, вже можна й звільнитись від шнурка. Кричу Віті «отцепка», чую його добро, і починаю вільний політ. Розвернувшись перпендикулярно до вітра майже відразу намацую плюсик і пробую за нього зачепитись. Відцентрувати його непросто, але в сумі плюсів та мінусів все одно поступово набираю висоту. А база вже, виявляється, височенько! У мене висоти під 800 над стартом, а візуально знаходжусь не вище середини між землею і хмарами. Переговорююсь із Вітєю, прошу його ще побути деякий час на старті – обіцяв під’їхати Саша Финогенов, і можливо Савельєв все-таки надумає.
А висота поступово росте, поточок стає більш сформованим, і виносить мене під базу на 1700 над стартом (старт 180 м. над рівнем моря) Все поки що точно відповідає прогнозу! У напрямку потенційного маршруту, на протязі дня прогноз показував поступове підвищення бази, вітер 9 м/с в районі старту, що поступово посилюватиметься у бік Одеси до 11 м/с.
Уже у процесі спіралей я звернув увагу на шелестіння за спиною – виявляється забув застебнути задній обтічник на своїй Джені Рейс3... ну що поробиш, вже летітиму так.. На першому переході спробував якось вигнутися змією щоб досягнути до замка, упіймав «себе за хвіст», з великими труднощами намацав замок. Ще 3-4 таких спроби і замок був майже затягнутий. Залишилось відкритих якихось сантиметрів 5-6, але хвіст вже повноцінно надувався і не флатерив.
Тепер можна і спокійно пороздивлятись навколо. XCSoar показує швидкість вітру 27-29 км/год. Реально дуло трохи більше - десь 9 м/с. Все правильно, програма вираховує швидкість при знаходженні у спіралі. А термік зазвичай зноситься повільніше за вітер. По погодних умовах – на сході цируси, кучовки закінчуються десь на відстані 30-40 км, по курсу та на заході наверху майже чисто, кучовка вже просунулась далеко на південь. Хмарки по досить часто, але невисокі. Недовгими переходами перескакую від однієї до наступної, періодично прошиваючи їх. І постійно себе настроюю – «не гнати, не гнати!» Спішити нікуди, краще перестрахуватись і покрутити навіть слабкий плюсик, ніж у пошуках кращого втратити те що є. Вітер робить свою справу, головне тримати висоту, адже нижче середини висоти бази буде значно складніше за щось зачепитись. Так і лечу від хмарки до хмарки, стараючись заздалегідь по курсу обходити голубі, вибач, Дмитро ;), блакитні діри, обходячи їх правою, західною стороною, бо на сході ж ті страшні цируси, що розбивають потоки ;)
А йде вже третя година польоту. Соточка вже позаду, прикидаю що середня шляхова швидкість виходить ~45 км/год.
Весь цей час я багато знаходився під хмарами, у тіні. І хоч ніби добре одягнувся, але не скажу що мені було дуже тепло. Крім тіні ще й постійна висота з прохолодою. І в якийсь момент, під черговою хмаркою, мене просто шокує віддалене відчуття, що не завадило б десь біля кущика зупинитись і відлити!!... І це лише 3 години польоту… Раніше були маршрути і до 8ми годин, і ніколи такого відчуття не траплялося - напевно у процесі польоту я втрачаю багато води, буває за політ стаю легшим на 3-4 кг. А тут 3 години - і на тобі… У мене ні памперса, ні інших «причандал», Вивертатись у підвісці я ще ніколи не пробував. А погода перспективна, я в цьому сезоні ще і 200 не літав – он, Петрович вже 2 соточки перекинув, а я сотку протягнув і що, кущі шукати???? Отакі думки проскочили в голові, але я сподіваюсь що то все-таки трохи від холоду. І дійсно, база поступово піднімається, відстань між хмарами збільшується, приходиться більше крутити і робити довші переходи, ніби пройшло бажання. Але потім такі дзвіночки все-таки почали з’являтись, я себе постійно відволікав на інші думки - куди далі переходити, як знайти ядро терміка, ефективніше його обкрутити. Звичайно, якби мене притисло донємагу – я б швидко навчився і вивалитись з підвіски, і навіть у підвіску, благо - шорти у багажнику. Але якось витримав.
Значить лечу я собі, лечу, а прилад все намотує кілометри. Нічого такого особливого не відбувається, летіти легко, база піднялась вже за двушку, правда обіцяного підсилення вітру все немає і немає, прилад так і показує в межах 27-28 км/год. Пролітаю над незнайомою місцевістю, поступово наближаючись під гострим кутом до одеської траси. І тут бачу по курсу якусь «ямку» із знайомими обрисами. Дивлюсь на карту – так це ж кар’єр у Заваллі! Колись, років 8 тому ми з Шульцем, Савельєвим та Стасом Шимовим їздили на цей кар’єр на предмет перевірити відвал на придатність для стартів. Зрозуміли тоді, що краще не страждати такою фігньою, а знайти нормальні схили чи лебідку. А тут я пролітаю над цією місциною і бачу все як на долоні. Кар’єр вже залитий водою, а в ті часи в ньому ще їздили вантажівки і щось ковиряли екскаватори..
6 годин польоту і добігає третя сотня км від страту. Є 300!!! Я вже спокійний, свій особистий рекорд 274 км я побив, отже, навіть якщо зараз приземлюсь – результат є. Але зараз лише 5та година дня, сонце ще високо, одеська траса поруч. Пролітаю перші хребтики біля Кривого Озера, Троїцького, от вже і Ширяєве як на долоні, а напроти вдалині проглядаються схили Червоного Кута. Тут вже все знайоме. З Червоного Кута я колись у 2007му долетів до моря за 4 години, приземлився у Кароліно-Бугазі. Але тоді я літав повільніше, і вітер був слабший. Значить ще є перспектива! Ось вже і Жовтень з антеною – її видно здалеку.
Хм.. а прилад показує що швидкість вітру всупереч прогнозу зменшується. От і вір тим прогнозам.. Ну хоч база відповідає прогнозованій – вже десь 2300. Але кучовки стають все рідшими, приходиться уважніше планувати переходи, інколи майже перпендикулярно до вітру, то навіть добре що він вже не такий сильний. Крайній повноцінний термік, що виніс мене під базу, викрутив з Ширяєва, а далі проглядають кучовки локальні, широкі, але з дуже великою відстанню між ними. Вже добре проглядаються язики Хаджибейського лиману, далі на горизонті димка, але вже десь промальовуються обриси великого міста, за яким горизонт суцільного блакитного кольору. Важко відрізнити чи то небо чи поверхня, але я знаю що насправді там море! Черговий довгий перехід через нетермічну зону під потенційну кучовку правіше від траси, на 1000 м під нею якийсь слабкий поточок +1-+2, потім переростає в +4, але ненадовго, до бази ще далеко.. Помотавшись під хмарою, зрозумів, що то були хвости, а до наступної хмари ще більша відстань. Дотягую по вітру рівно над трасою до наступної кучовки, викручую у несильних плюсах майже під хмару, плюси зникають, до підошви не дотягую 100-200м і розумію, що це, напевно крайній повноцінний набір на сьогодні. У бік Одеси термічність виглядає краще, але летіти прямим курсом на Одесу не можна (глісада аеропорту північ-південь) і не треба, краще триматись ближче до Дністровського лиману, там до моря більша відстань. Але на одометрі 375 км, значить на дольоті 400 забезпечені!
Беру правіше, тисну пів-тапки і стаю на доліт. Є 400 км!!! А висоти ще - більше 1000 м. Намагаюсь пригадати, скільки ж Міша Гончаров-Горянський пролетів пару років тому? Здається 420? Добре би дуло протягнути більше На висоті 800 м. з’являються нулі і слабееенькі плюсики – починаю за них триматись, а вітер ще робить свою справу, несе мене на південь. Над Вигодою маю знову 1000, плюси пропадають. Але швидкість поступово чомусь зовсім паде. На 2/3 аксєля вже до 50, а потім і до 45 км/год. Перед Широкою Балкою знову обкручую якісь нулі, і звертаю увагу, що мене зносить вже не в бік моря, а майже боком до нього, у бік Дністра. Нііі, туди мені точно не треба – кордон з Молдовою і широченний лиман. Але думаю, що можливо у цьому напрямку якийсь поточок і тому туди підтягує За Широкою Балкою, на північ від Теплодара, дійсно горить поле і стоїть стовп диму майже вертикальний. Тягну до нього і точно! – є хороші плюси, до +3-+4! Непогано! 19:30 вечора, а я у повноцінному потоці! Але!!! Коли я підлітав до диму – він виглядав майже вертикальним. А тут я бачу, що насправді він нахилений у бік тієї ж Біляївки, до гирла Дністра… Набираю в ньому ще метрів 400, і він стає якимось некомфортним. Бачу десь на кілометровій відстані над Теплодаром накручують чайки, не гірше за мене. Ану підскочу я до них. На підльоті до чайок швидкість на акселераторі у мене паде до 25 км/год, я вкручуюсь у термік і тут мене нарешті осінило! Я знаходжуся у конвергенції!!! Просто упираюсь в зустрічний вітер!! Термік зносить практично у протилежному, від потрібного мені, напрямку, і в ньому ще дискомфортніше, ніж у попередньому. Маю тисячу метрів висоти і приймаю рішення припинити цю беззмістовну боротьбу. Кидаю той термік, видавлюю газ і стаю на доліт. А бриз все підсилюється, швидкість на майже повному акселераторі моментами падає до 20 км/год. З 1000 метрів висоти вдається пробитись всього на 5,5 км.
Приземляюсь на край поля біля с.Мирне, майже в бризовому динаміку від яру. До траси Маяки-Одеса не дотягнув кілометри зо 2, хоча на початку переходу здавалось що запросто її перелечу. Лише торкнувшись ногами землі відчуваю, що мочовик зараз лопне! Ледве встиг вистебнутись з підвіски і кайфував хвилин 10.
Тепер можна повмикати мобільні, відіслати ОК зі СПОТа. Посипались СМСки з пропущеними дзвінками, відразу подзвонила дружина – вони з донькою цілий день спостерігали за СПОТом, як я «на море лечу».
Результат – майже 429 км від точки старту! Клас!!! Ідуть дзвінки один за одним, але ніхто не пригадує точну відстань, що пролетів Міша Г-Г. Дзвонить Льоша Савельєв: «ну що ти, давно вже добрався додому?», на що я його шокую: «ні, тільки що приземлився»
Зібрався і пішов у бік траси, по дорозі видзвонюючи одеситів. Вже дев’ята година, сонце над горизонтом, треба вияснити як краще вибратись звідси. На трасі посилений движняк у бік Одеси – їдуть фури без перестанку, жодна машина чи рейсовий автобус не зупиняються – всі пробують обігнати ті фури, їм не до мене, одинокого кадра зі здоровенним рюкзаком на узбіччі. Дзвонить Руслан Лєннік, питає: «ти де? Я у Теплодарі якраз з гаража вийшов, можу повернутись за машиною, підскочити до тебе!» Кажу: «добре, якщо зараз не впіймаю попутку, то наберу тебе» Тут з дороги із Мирного виїжджає копійка, повертає у бік Одеси і зупиняється, водій виходить і перевіряє колеса чи ще щось. Від мене метрів 200, думаю – добре би встигнути до нього підбігти, може підкине. Але він вже сідає в машину і… здає задом у мій бік! «Підкинути?» Супер! Пощастило!! Кидаю рюкзак на заднє сидіння і їдемо. Каже що вдень фури не пускають на трасу, щоб не місили гарячий асфальт, тому якраз зараз всі і ломанулись. Набираю Руслана, даю йому відбій – він засмучений, каже що забрав би мене до себе додому, я б помився, відпочив, а зранку вже добирався у Київ. Але «мне домой, у меня ноги» - через 3 дні на Кубок Карпат, а ще треба встигнути деякі справи зробити. Русланчик, дякую тобі, але вже наступного разу, якщо він буде.
Далі все просто: підкинув мене водій до 2х стовпів, ще й грошей не хотів брати. Звідти на таксі до автобусної станції, черга на маршрутку – на щастя, вони ще їздять в такий час поки є пасажири (а вже десь за 10 вечора). На вокзалі на мене всі дивились якось дивно, причому не на рюкзак, а на мене. Подивившись на себе в дзеркало, я зрозумів – дарма не намазав фейс кремом проти загару перед польотом )
Вже в маршрутці! Годин 5 дороги і о 4 з чимось годині ранку дружина мене забирає на одеській трасі біля Віти Поштової. Навіть встиг на дачі трохи поспати.
Ось і все, якщо пригадаю ще якісь цікаві моменти польоту – допишу.
Відео з польоту є небагато - закінчилась пам'ять на картці, якось викладу на ютуб.
Фото P6290007
Трек Flight detail : Bogdan Baziuk - 29.6.2015 - VP - 437.17 km :: XContest- biggest worldwide online paragliding & hanggliding contest
Всім яскравих польотів!
Богдан Базюк

[MERLIN]

Несколько лет назад ребят занесло в Приднестровье. Повезло, что нормально разошлись с погранцами.

[Вовчик]

Всяко бывает.Много зависит от погоды. Но и из польши парни иногда залетают. Но как правило у кого нет ЖПСа. Вот выбрались на полетать, термик поймал выбрался полтора два км, а там границ нету. Если нет навигации. Всё одинаково, квадратики. Что свои что чужие.