[sema]

Уж извините за оффтоп но никак не могу удержаться, чтобы не процитировать своего любимого Станислава Лема, ибо читая отчеты спецслужб СБУ и пр., поймал себя на мысли, что не соображу — кому давать орден, кому медаль, а кому денежную премию:

Цитата: "Рубнув король удруге, цього разу посеред хребта, слухняно підставленого йому потворою. Засвистіло повітря, зойкнула сталь, і розтятий навпіл тулуб завмер у корчах. Але що це? — не встиг король завернути коня, як перед ним уже було двоє однаковісіньких, мов близнюки, менших потвор, а між ними гралося й третє, маленьке; то була хвилю тому відтята голова, а це вже випустила хвостик та ніжки й вибрикувала собі на пісочку. «А це що таке?! На цурпалки чи на мишей мушу сікти? Теж мені полювання!» — подумав король і у страшному гніві кинувся на потвор, і різав, і колов, і рубав, і шаткував мечем. Від тих ударів намножилося потвор без ліку. Коли це раптом вони відбігли, кинулись одна до одної, щось мигнуло — і знов одна велика, така самісінька, як напочатку, потвора, припавши черевом до землі й вигнувши пружного хребта, постала перед королем. «Ніякої тобі втіхи,— подумав король.— Певно, вона має такі самі зворотні керування, як той, що їх мені — як же його звали? — Пумпкінгтон сконструював. Потім за брак винахідливості я зволив власноручно роздерти його перед палацом... Та нічого не вдієш, доведеться з кібермати...» І наказав король підкотити одну, шестилінійну. Цілився не мало й не багато, а саме в міру. Смикнув шнура — і невидимий снаряд без диму, без грому влучив у потвору, щоб рознести її на друзки. Та нічого такого не сталося. Коли й пробив навиліт, то занадто швидко, аби хтось щось помітив. Потвора ще більше припала до землі, виставила вперед ліву лапу, після чого всі побачили її довгі волохаті пальці, вона тицьнула королеві дулю. — Дайте мені більшого калібру! — закричав король, вдаючи, що не бачить дулі."