Наши любимые стихи

[RINO]

Передмова: СЛАВА УКРАЇНІ !!!!

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий довбе ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип'є
Живущої крові,—
Воно знову оживає
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.
Не нам на прю з тобою стати!
Не нам діла твої судить!
Нам тільки плакать, плакать, плакать
І хліб насущний замісить
Кривавим потом і сльозами.
Кати знущаються над нами,
А правда наша п'яна спить.
Коли вона прокинеться?
Коли одпочити
Ляжеш, боже, утомлений?
І нам даси жити!
Ми віруєм твоїй силі
І духу живому.
Встане правда! встане воля!
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки,
Кривавії ріки!
За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Отам-то милостивії ми
Ненагодовану і голу
Застукали сердешну волю
Та й цькуємо.
Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов'їх. А дівочих,
Пролитих тайно серед ночі!
А матерніх гарячих сльоз!
А батькових, старих, кривавих,
Не ріки — море розлилось,
Огненне море!
Слава! слава!
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям Слава!

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
Чурек і сакля — все твоє;
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не возьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах. А в нас!..
На те письменні ми,
Читаєм божії глаголи!..
І од глибокої тюрми
Та до високого престола —
Усі ми в золоті і голі.
До нас в науку! ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ми християни; храми, школи,
Усе добро, сам бог у нас!
Нам тільки сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам

Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці! чом ви нам
Платить за сонце не повинні!—
Та й тільки ж то!
Ми не погани,
Ми настоящі християни,
Ми малим ситі!..
А зате! Якби ви з нами подружили,
Багато б дечому навчились!
У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима!
А тюрм! а люду!..
Що й лічить!
Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить.
Бо благоденствує!
У нас Святую біблію читає
Святий чернець і научає,
Що цар якийсь-то свині пас
Та дружню жінку взяв до себе,
А друга вбив.
Тепер на небі.
От бачите, які у нас
Сидять на небі!
Ви ще темні,
Святим хрестом не просвіщені,
У нас навчіться...
В нас дери, Дери та дай,
І просто в рай,
Хоч і рідню всю забери!
У нас!
Чого-то ми не вмієм?
І зорі лічим, гречку сієм,
Французів лаєм.
Продаєм Або у карти програєм
Людей... не негрів... а таких
Таки хрещених... но простих.
Ми не гішпани; крий нас,
Боже, Щоб крадене перекупать,
Як ті жиди. Ми по закону!..

По закону апостола
Ви любите брата!
Суєслови, лицеміри,
Господом прокляті!
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!
Та й лупите по закону:
Дочці на кожушок,
Байстрюкові на придане,
на патинки.
Собі ж на те, що не знають
Ні діти, ні жінка!
За кого ж ти розіп'явся,
Христе, сине божий?
За нас добрих, чи за слово
Істини... чи, може,
Щоб ми з тебе насміялись?
Воно ж так і сталось.
Храми, каплиці, і ікони,
І ставники, і мірри дим,
І перед образом твоїм
Неутомленнії поклони
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!

Просвітились! та ще й хочем
Других просвітити,
Сонце правди показати
Сліпим, бачиш, дітям!!
Все покажем! тільки дайте
Себе в руки взяти.
Як і тюрми муровати,
Кайдани кувати,
Як і носить!.. і як плести
Кнути узлуваті,—
Всьому навчим; тільки дайте
Свої сині гори Остатнії... бо вже взяли
І поле і море.

І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове добрий!
Не за Україну,
А за її ката довелось, пролить
Кров добру, не чорну.
Довелось запить
З московської чаші московську отруту!

О друже мій добрий! друже незабутий!
Живою душею в Украйні витай,
Літай з козаками понад берегами,
Розриті могили в степу назирай.
Заплач з козаками дрібними сльозами
І мене з неволі в степу виглядай.
А поки що мої думи,
Моє люте горе
Сіятиму,— нехай ростуть
Та з вітром говорять.
Вітер тихий з України
Понесе з росою
Мої думи аж до тебе...
Братньою сльозою
Ти їх, друже, привітаєш,
Тихо прочитаєш...
І могили, степи, море,
І мене згадаєш.

[oleh]

було , але нагадаю , для - ЦЬОГО ДНЯ....

У радости всегда друзей полно,
но в тот момент, когда в душе темно,
из десяти останется один ,
кто рядышком без выгодных причин,
а потому что в нем душа живет,
которая без слов тебя поймет.
А остальных отшей, ведь их душа...
не стоит, к сожалению, ни гроша.
Не трать себя на всех, а посмотри,
в ком солнце не снаружи, а внутри.
Запомни-не бывает сто друзей,
но есть один,
кто этих ста верней!!!

[LEXXLutor]

Немає "москалів" між нас, нема "бандерів,"
а, є - знедолений вкраїнський люд.
І є сім'я - "міжгірських" ненажерів,
захочуть -милують, а схочуть, то й уб'ють.

Брати зі Сходу, плачем разом з вами,
коли в копальнях ваші діти мруть.
І серце розривається у мами,
в моєї мами, як на шахтах дзвони б'ють.

А батько твій не може самокрутку
від трепету в руках одразу запалить.
А мій в той час, сльозу ховає хутко,
біда не в нас. Та в нас також болить...

З Донецька - ти, а я живу у Львові,
приїдь у гості, хлібом поділюсь.
Не страшно, що різниця є у слові,
я іншого, мій братику, боюсь.

Боюся тих, хто ділить нас з тобою:
(в той час витесує гроби).
Боюся тих, хто кличе нас до бою,
мовляв, хай чубляться "презренные рабы."

У мене на столі лиш картоплина,
а ти, хто-зна, чи й вчора їв. ...
Я вже не хочу, щоб моя родина,
й твоя також кормила упирів!

Немає "москалів" між нас, нема "бандерів,"
є Люди! Є Вкраїна! Ти і Я!
І купка є "міжгірських" людожерів,
то не вони... А ми - одна Сім'я!
Оксана Максимишин (Корабель). м.Яворів, Лівівська обл.

[oleh]

Агов, брати! Нічого не змінилось!
Панують скрізь жиди і москалі.
Невже нам зроду-віку не судилось
Пожить по-людськи на своїй землі?
А мати лиш горби та мозолі?

Та що жиди? Он власні ренегати,
Забувши голос крові на біду,
Деруть на шмаття гірше супостата
Вітчизну-Неньку – вбогу сироту,
Продавши душу – черству і пусту.

Що? Продали Вкраїну, байстрючата?!
Здали флоти, ракети і лани;
Продовжуєте й далі продавати
Без совісті, без честі, без вини,
Ганьба народу, сучії сини!

О, Боже мій! Коли ж ви нажеретесь?
Та до якої ж міри і межі?
На той же світ всього не заберете,
А як прийдешнім тут зростать і жить?
А як державу будувать, творить?

Невже ми всі хохли, а не вкраїнці?
Невже ми маса – збидлена й тупа?
Мабуть, не буде ладу в цім звіринці,
Як не прозріє нація сліпа –
І не постане ще одна УПА!

Валерій Гнатюк

[Михаил]

Думаю, доречно.

Степан Руданський.

ГЕЙ, БИКИ!

Та гей, бики! Чого ж ви стали?
Чи поле страшно заросло?
Чи лемеша іржа поїла?
Чи затупилось чересло?
Вперед, бики! бадилля зсохло,
Самі валяться будяки,
А чересло, леміш новії...
Чого ж ви стали? Гей, бики!

Та гей, бики! Ломіть бадилля,
Ломіть його, валіть на прах;
Нехай не буде того зілля
На наших батьківських полях!
А чересло моє ізліва,
Леміш із правої руки
Зітнуть і корінь того зілля,—
Чого ж ви стали? Гей, бики!

Та гей, бики! Зоремо поле,
Посієм яреє зерно,
А спаде дощик, незабаром
В землі пробудиться воно.
Пробудиться і на світ гляне,
І, як дівочії вінки,
Зазеленіють наші ниви,—
Чого ж ви стали? Гей, бики!

Та гей, бики! Зерно поспіє,
Обіллє золотом поля,
І потече ізнову медом
І молоком свята земля.
І все мине, що гірко було,
Настануть дивнії роки;
Чого ж ви стали, мої діти?
Пора настала! Гей, бики!

1859

Добавлено через 7 минут
Ну, і ще один із творів нашого Великого Кобзаря:




І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї:

То одинокому мені

Здається — кращого немає

Нічого в Бога, як Дніпро

Та наша славная країна...

Аж бачу, там тілько добро,

Де нас нема. В лиху годину

Якось недавно довелось

Мені заїхать в Україну,

У те найкращеє село...

У те, де мати повивала

Мене малого і вночі

На свічку Богу заробляла;

Поклони тяжкії б’ючи,

Пречистій ставила, молила,

Щоб доля добрая любила

Її дитину... Добре, мамо,

Що ти зарані спать лягла,

А то б ти Бога прокляла

За мій талан.

Аж страх погано

У тім хорошому селі.

Чорніше чорної землі

Блукають люди, повсихали

Сади зелені, погнили

Біленькі хати, повалялись,

Стави бур’яном поросли.

Село неначе погоріло,

Неначе люде подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!..

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . /120/

І я, заплакавши, назад

Поїхав знову на чужину.



І не в однім отім селі,

А скрізь на славній Україні

Людей у ярма запрягли

Пани лукаві... Гинуть! Гинуть!

У ярмах лицарські сини,

А препоганії пани

Жидам, братам своїм хорошим,

Остатні продають штани...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Погано дуже, страх погано!

В оцій пустині пропадать.

А ще поганше на Украйні Дивитись, плакать — і мовчать!



А як не бачиш того лиха,

То скрізь здається любо, тихо,

І на Україні добро.

Меж горами старий Дніпро,

Неначе в молоці дитина,

Красується, любується

На всю Україну.

А понад ним зеленіють

Широкії села,

А у селах у веселих

І люде веселі.

Воно б, може, так і сталось,

Якби не осталось

Сліду панського в Украйні.

[oleh]

Как Дуб на троне посадили- златую цепь братки спилили
Команду Дуба Чечекот всем кнопкодавам подает
В Верховной Зраде на дорожках следы кровавые зверей
Что стульями не понарошку бьют стариков ( не из людей)
Там Ганька вслед за Дубом ходит на журналюг тоску наводит
И применяет ложь и прыть чтоб тупость Лидера прикрыть
Пойдешь направо- там Азаров
Налево- хитрый молдован
Что ни министр- герой кошмаров
Что ни советник - то болван
Там нет людей средь них нормальных
Куда ни глянь- везде бандит
Правителей РЫГИ-АНАЛЬНЫХ народ свободный победит
Терпенье лопнет у народа
И власть отнимут у урода
И сгинет зло и сгинет тьма
ДАВНО БАНДИТОВ ЖДЕТ ТЮРЬМА

[MERLIN]

Голос Бога

Человек шептал: «Господь, поговори со мной!»

И луговые травы пели.

Но человек не слышал!

Человек вскричал тогда: «Господь, поговори со мной!»

И гром с молнией прокатились по небу.

Но человек не слушал!

Человек оглянулся кругом и сказал: «Господь, позволь мне увидеть тебя!»

И звезды ярко сияли…

Но человек не видел.

Человек вскричал снова: «Бог, покажи мне видение!»

И новая жизнь была рождена весной.

Но человек этого не заметил!

Человек плакал в отчаянии: «Дотронься до меня, Господь, и дай мне знать, что ты здесь!»

И после этого Господь спустился и дотронулся до человека!

Но человек смахнул с плеча бабочку и ушел прочь…