[oleh]

Міліціянти у ніч на 24-те розклали кордони , що не на кождному метрі доріг на столицю , вели себе виважено і непідкупно , памятаючи чий хліб їдять ...
Холдне , болотисто-синє світанкове небо над столицею 24–го, не давало думкам
литься однією рікою , тому 5.30 хв., я змирився з дрімотою і продовжив
подорожній сон на задньому сидінні пасажирського транспотрту Чернівці – Київ
вже під стінами Володимирського...
За якусь мить , а саме 8.30 хв., мене попросили до виходу на центральному ЖД ,
і в раз, ступивши на привокзальну площу, мене підхопив людський потік .
Кидаючи з хвилі на хвилю зустрічаючих, проводжаючих, від’їжджаючих, таксистів,
безхатченків. Веселих , молодих , торгуючих і покупців , добрих і певно злих,
але людей . Різних людей , столичних і ні , з різними долями в обездоленім краї...
Тик-тирдик –кирдик , заволав телефон , висмикнувши з мої думки з шаленого
виру фантазій про життя в столиці . RINO у два слова повернув мені напрямок
помислів згідно протоколу ... і не встигли важкі , кострюбаті і подерті , невимовного
кольору хмари перетнути небо від Подолу то Караваєвих дач , несучи людям сумну звістку про 20 років щастя... я вже був у тісних обіймах ІГОРЯ.
Ось воно, те що робить життя повним - зустріч з ДРУЗЯМИ .
З цього моменту ЧАС з однієї прогресїї автоматично переходить в іншу (з додавання на множення). ЗА хвилю в обіймах БУВАЛИЙ . Ось і екіпаж .
На прочуд вмістка машина TOYOTA проковтнула наш багаж, як маленьке пиво,
хоча вже була перегружена до нас , але і після цього , ми все ж побачили, чи не в десятий раз, як і де, і в якому будинку проживає RINO , правда як і всі , він вимушений
добувати м’ясо - мисливством , а рибу - рибальством, гроші зараз важкі ( дякуємо жителям.....). Проковтнувши ще якісь пожитки , рушницю і т.д. під чутким керівництвом ІГОРЯ , нас мчить TOYOTA (рідкісне г...) в гідропапрк ....

(далі буде)